Білолуцька громада представила культурну спадщину Луганщини на «ЕнеїдаФест»
05–06 вересня 2026 року Білолуцька громада взяла участь у щорічному фестивалі «Жива культура – живий світ», присвяченому українській нематеріальній культурній спадщині, який проходив на території Національного музею народної архітектури та побуту України.
Цьогоріч фестиваль відбувся в межах «ЕнеїдаФест» – масштабного заходу, спрямованого на відновлення національної пам’яті, популяризацію української мови, підтримку нематеріальної культурної спадщини та формування спільного культурного досвіду.
Білолуцька громада представила самобутні традиції рідного краю – «Білолуцьке лозоплетіння», обрядове печиво «Драбинки» та «Жайворонки».
Білолуцьке лозоплетіння – давнє українське ремесло, що поєднує практичність і художню майстерність. На Білих Луках воно набуло широкого поширення у другій половині XIX століття та стало невід’ємною частиною побуту місцевих жителів.
У кожному виробі з лози – майстерність, що передавалася від покоління до покоління, зв’язок людини з природою та частинка культурної ідентичності Білолуцької громади. Сьогодні це ремесло набуває ще більшої цінності, адже разом із ним ми зберігаємо пам’ять про рідний край та його людей.
Особливе місце серед представлених традицій посіли «Драбинки». Здавна напередодні Вознесіння у Білолуцькій громаді випікали обрядове печиво із сімома щаблинками. Число сім символізувало гармонію та завершеність. Напередодні свята «Драбинки» освячували, одну залишали біля ікони, інші роздавали дітям та несли на могили рідних, вшановуючи пам’ять померлих.
Ще одна традиція Білолуцького краю – «Жайворонки», обрядове печиво у формі пташок, яке випікали навесні. Воно символізувало прихід весни, пробудження природи, тепло та надію.
Важливим підсумком участі у фестивалі стало відзначення носіїв елементів нематеріальної культурної спадщини Луганської області Подякою Національного музею народної архітектури та побуту України за шанування українських традицій та участь у поліфонічному фестивалі «ЕнеїдаФест».
Ця відзнака – не лише приємне визнання, а й свідчення того, що традиції Луганщини продовжують жити, попри війну, тимчасову окупацію та вимушене переміщення їхніх носіїв. Серед них – і культурна спадщина Білолуцької громади, яку ми бережемо, популяризуємо та передаємо далі.
Традиції Білолуцької громади продовжують жити, об’єднувати людей і нагадувати про наше коріння. Берегти їх – означає берегти пам’ять, ідентичність і зв’язок із рідною землею.
Бо там, де живе традиція, – живе пам’ять. Там, де живе пам’ять, – живе надія.
